Андрій Кокотюха та «радянська» валіза

Таємно джерело

«Сюжет – вигадка. Радянська Україна, в якій усе це відбувається, - на жаль, ні. Поміщати вигаданих героїв у справжні реалії – складник мого творчого методу, мого світогляду журналіста і моя письменницька позиція. Мені не близька фантастика як жанр. Проте машина часу постійно спокушає. І це – єдиний прилад, вигаданий фантастами, який хотілося б мати й час від часу використовувати суто з пізнавальною метою. Якщо ви, читаючи цей роман, змогли перенестися на машині часу на три десятки років назад і згадали або відкрили для себе ту дивну епоху, котра, вірю, ніколи не повернеться і стала Історією, я вважатиму поставлене перед собою над завдання виконаним.»

Андрій Кокотюха.

Деякі гарячі голови закликають викинути на смітник радянський період історії України. Мовляв не наше то, й годі з ним. А як можна викинути із людської пам’яті відрізок часу у 70 років? І як бути із «совком» у голові? А головне, чим ця, створена власноруч пустеля, буде заповнена? Далеко за відповіддю ходити не треба – увімкніть телевізор, із нього совок полізе нескінченним потоком. Зрада, змова кажете? Так ми ж самі, не лише віддали зброю, а й кинули на призволяще поле бою. Ми самі дозволяємо створювати образ «втраченої Атлантиди - СРСР»!

Будь-який відрізок життєвого досвіду треба не лише прожити, а й УСВІДОМИТИ. Бо інакше, невірно розставлені акценти, грубі помилки та змарновані можливості мають всі підстави повернутися знову. Тож чи не варто нам пильніше придивитися до нашого українського минулого не в українській державі?

Саме це роблять історики, відкриваючи нам нові сторінки. Та якими б страшними не були б цифрі скалічених рад. владою доль, це все, як казала одна не гарна людина, - статистика. Тож окрім ЦИФРИ нам ще конче потрібне СЛОВО.

Дуже слушний приклад того, що потрібно робити із «радянською валізою без ручки», дає Андрій Кокотюха. Розпочата ним ще у «Черовному» серія про події тих часів, допомагає побачити буденне радянське життя під новим кутом, збагнути його з висоти наших сьогоднішніх знань. Й знайти багато паралелей, щоби остаточно зрозуміти, що «совок» нікуди не пішов. Навіть не збирався. Поки ще…

На жаль, долучити до перших двох важливих каменів «ментального усвідомлення» (СЛОВА та ЦИФРИ) ще один – ВИДОВИЩЕ, сьогодні не має можливості. Битву за свій кінематограф ми теж поки що здали без бою. Але, як то кажуть, є час розкидати каміння, а є час їх збирати…

А книга сама по собі пречудова, навіть якщо не заглиблюватися так сильно у прихований зміст. Захоплююча, як детектив. Цікава деталями, як історичний нарис. Дещо містична, як добра фантастика.