Увімкнути Ялту. День перший

Увімкнути Ялту. День перший

В Ялті бував майже кожен. Здебільшого це дитячі спогади про відпустку з батьками. Але будь-яке, навіть вивчене вздовж і в поперек курортне місто, варте того, щоб подивитися на нього свіжим поглядом. Особливо якщо це погляд через видошукач камери :) . Травневі свята – найбільш вдалий для цього час.

Набір туристичних принад Ялти та передмістя чудово відомий. Добре, вирішили ми, зекономимо час на пошуках та переміщеннях. Але реалії курортного сервісу «постСРСР» дещо змінили нашу впевненість…

На мій погляд, якщо вже їхати до Ялти, то мешкати треба десь у районі старого міста – так ви будете мати можливість відчути справжній курортний дух, побачити цікаві, хоч і дещо занедбані будиночки й головне уникнути надмірного галасу:

2.

3.

4.

Ботанічний сад

Заздалегідь з’ясувавши номер потрібної нам маршрутки та знайшовши її кінцеву зупинку там де й очікувалось, ми стали до черги й… Простоявши півгодини, відчули що щось тут не так. Рушили у напрямку автовокзалу, де мала бути ще одна маршрутка до «Бот.саду», але по дорозі натрапили на приватний бус (керманичами якого, звісно, були татарчуки ;) ) – вирішили поїхати на ньому.

Доїхати до верхнього входу «Нікіти» нам так і не вдалося -  автомобільна корка розтягнулась на півкілометра – ось де застрягають ці кляті маршрутки! Подолали останній відрізок пішки (тротуарів, до речі там майже нема…), відстояли чергу… Нарешті опівдні ми були в саду!

Там на нас чекала виставка тюльпанів. Хоча полуденне сонце не найкращій друг фотографа (та ще й на небі – а ні хмаринки!), але якщо маєш час та натхнення…

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Навіть звичайні стокротки (маргаритки) під кримським сонцем виглядають цікаво:

11.

Як раз розквітнув «багряник» («церцис» – іудейське дерево). Дивна рослина – квіти немов бризками розкидані по ньому – і на стволі й на гілках:

12.

13.

Гліцинія, бузок, фотинія, форзиція, верба, блакить моря – чудова симфонія барв, що милує око:

14.

15.

16.

17.

18.

Найзручніше вибиратися з Ботсаду – на катері. Нам не поталанило – пірс в Нікіті ще не працював. Маршрутки, з причини їхньої нерегулярності та залюдненості цього маршруту у вихідні, були повні немов бляшанки з сардинами. Відчувати у спекотний день в задушливому салоні гаряче плече побратима-туриста не було великого бажання. Тож ми зробили марш-кидок на 2,5 км вгору – до траси Сімферополь-Ялта, де спокійно сіли на попутний автобус до Ялти.

От такий от “welcome-in-Crimea” туристичний сервіс – знаєш куди їхати, як та на чому, але все одно маєш стрес та втрачаєш час… Іноді здається, що це така собі змова, щоб приватні перевізники та таксисти заробляли на цьому штучному дефіциті… Якби ж це коштувало копійки, то нехай… Самі мешканці невдоволені цим, розуміючи що втрачають туристів через більш розвинений сервіс Туреччини та інших країн (але це не привід для них знижувати ціни :) ). Особливо це прикро тому, що подивитися справді є на що!
Далі буде…