oleksa_sref: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] krit_banderivec at Сьогодні відзначають День української писемності та мови


9 листопада щороку в Україні відзначається День української писемності та мови. За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли тодішній Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови», йдеться у Wikipedia. В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця».

Також у рамках відзначення цієї дати, сьогодні стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу.

Зі святом, пані й панове! Слава Україні!
oleksa_sref: (Default)


Наша література зараз просто в казковому становищі. Як в тій класичній казці, де герой повинен здолати триголового монстра. Голови цієї потвори дещо різні, але, як то кажуть, в єдності їхня сила.

Перша голова - найбільша. Це наша байдужість до літератури, як важливої складової суспільного розвитку. На жаль.

Друга – найпідступніша. Українофобність (латентна та «на марші») гуманітарної політики в нашій країні. Трясця їхнім матерям.

Третя - найстаріша. Давній міф про нібито вторинність всього українського й неможливість створити цікавого суто українського контексту. Дурня, але, як усіляка дурня, дуже стійка.


Що ми маємо робити? Перш за все в наших силах «відрубати» першу голову монстра. Щоби у наших «добрих молодців» залишились сили «рубати» дві інші, треба підтримувати українських авторів. Як під час успіху, коли їм вдається влучно вдарити словом-мечем по знахабнілим "макітрам", так й коли їх спіткає творча невдача. Бо без останніх не буває перших.

А для цього треба принаймні купувати книжки. Свого часу, під час навчання в університеті, я підробляв у видавництві. І хоча ні до яких помітних (тим більше видатних книг) відношення на жаль на мав, але добре засвоїв на все життя ЧОГО вартує підготувати та видати КНИГУ. Саме тому, радше куплю її, ніж завантажу з «інету».

Тому хочу поділитися з вами враженнями від нещодавно прочитаних книг. Ось те, що потрапило до моїх рук останнім часом та залишило слід в моїй пам'яті (зображення клікабельні - відкриється анотація).

В темряві сонця. Чеслав

Валентин Тарасов «В темряві сонця. Чеслав»


Несподіваний детектив про старослов'янські часи. Чудово змальована картина побуту наших пращурів, їхніх звичаїв. З погляду суто детективу, тут теж все гаразд (хоча кінцівка крапельку псує цій настрій. Але то лише моя думка…). Коли нарешті відродиться наше українське кіно, то з цієї історії можна зробити просто карколомну та незвичну стрічку!



Елементал

Василь Шкляр «Елементал»


Автор - великий майстер українського слова! Написано легко та красиво. Сюжет більш ніж цікавий, інтрига тримається до кінця. Єдине що суттєво псує картину – ну дуже сильні нахили до описання «плотських» втіх. Не те щоб Шкляр писав про це якось вульгарно. Ні, радше з пристрастю, але НМД тієї пристрасті забагато в одній книзі.



Кровна Мста

Ярослав Яріш «Кровна мста»


Теж детектив, але вже історичний. Тут діють цілком знайомі постаті, через призму яких відомі історичні події оживають на сторінках роману. До того ж, ці події є дуже повчальним для нас сьогодні. З суто літературної точки зору роман сподобався – мова легка й цікава, хоча автор свідомо наситив її старокиївськими словами.



Емісар

Олексій Волков «Емісар»


Ця книга залишила присмак розчарування. Початок – заворожує та багато обіцяє. Середина подій – вже починає злегка втомлювати. А кінцівка своєю фантастичністю просто все руйнує. В принципі прочитати варто, але навряд чи я звернусь до цього твору ще раз коли-небудь.



Око пророка

Владислав Лозинський «Око пророка»


Найцікавішим в цьому пригодницькому романі є те, що він був вперше виданий… 1899 року у Львові й написаний був польською мовою. В ньому є все – пригоди, інтрига, мальовничі пейзажі та атмосфера старовинного Львову. І хоча роман пригодницький скоріш по-підлітковому ніж по-дорослому, тим не менш, навіть мудрим та сивим цікаво поринути в той вік, коли дружба завжди вірна, а кінець завжди щасливий, чи не так?.



Також пропоную всім френдам в коментарях поділитися своїми враженнями від прочитаного особисто. Щоб підточити закам'янілу нібито на віки третю голову ;-) Тема та рік видання не важливі. Важливо ваше ставлення до твору.






oleksa_sref: (Default)

«Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш»


Обкладинка книги 1958р. видання

Уявіть собі таку картину:

Увечері, після спекотного дня, Ви сидите за столом у затишку. Перед вами – стиглий, солодко-соковитий, трохи прохолодний кавун. Беручи до рук не худеньку скибочку, Ви із задоволенням, під акомпанемент золотавого заходу сонця, занурюєтесь у цю неймовірну смакоту…

Що може поєднувати таку ідилічну картину із українською мовою? Талант та щирий «лінгвістичний патріотизм» Олександра Єлисейовича Ільченко (1909–1994), що вилився в його роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай та чужа молодиця»!

Роман, написаний 1958 року, став бестселером української літератури. Останнє перевидання було 2009 р., у видавництві «Фоліо». З анотації до книги можна дізнатися, що:

«Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть... чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони – проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»

Уявити собі роман про Україну, що виходив за радянських часів (а особливу у 60-ті роки – період завзятої деукраїнізації) , без кивання у бік «видатної ролі Москви», не можливо в принципі. Тож у книзі ці радянські рудименти є, але всі вони тануть беззалишку у морі приказок, прислів'їв, алегорій… Саме ця «смакота» й створює «химерний роман з народних вуст».

Мені ж особисто здається, що головною дієвою особою цього роману є українська мова. Ні не так – Українська Мова. Це й не дивно,бо як згадувала Раїса Ісаківна, дружина письменника про свого чоловіка: «Він дуже любив і чудово знав українську мову. Навіть серед письменників таких було мало. До нього часто дзвонили, як в довідкове бюро: «Сашко, подивися, як там буде...» — і, незважаючи на зайнятість, він міг годинами розшукувати потрібне слово. До нього зверталися, бо знали, що в Сашка є всі можливі й неможливі довідники».

Козак Мамай

http://dt.ua/SOCIETY/zabuta_taemnitsya_kozaka_mamaya-57024.html - «Забута таємниця козака Мамая»
http://www.day.kiev.ua/4351/ - інтрев’ю з дружиною та донькою О. Ільченка
http://ilchenko.orgfree.com/index.htm - сайт, присвячений О. Ільченку





oleksa_sref: (Default)
Корисно та приємно читати. Особливо написане розумною людиною. А якщо друковані рядки гармоніюють із твоїм особистим ритмом – приємно вдвічі.

Таке враження в мене викликала стаття оглядача «Українського Тижня» Юрія Макарова «Не про лінгвістику». Дозволю собі дві цитати:


«Досвід останніх днів ще раз доводить, що парафіяни «Русского міра» рахуються лише із силою. Під «Русскім міром» я розумію не цивілізацію Блока та Мєндєлєєва ... До України з цієї кухні долинають якраз не найкращі запахи: шансон, детективи в паперовій обгортці, глянець, безкінечні тупі телевізійні шоу та серіали, в найкращому разі театральні вистави нашвидкуруч. Із культурою в класичному розумінні слова (зокрема, великою російською культурою) це має мало спільного.»


«…Хами не збираються ділитися і, як уже було сказано, поважають тільки силу. Можна далі розслабитися в комфортній депресії, переконуючи себе, що «в цій країні нічого не зміниться». А можна мобілізуватися й показати, хто тут господар. І затямити, що негативний досвід – теж досвід.»

Першоджерело:
http://tyzhden.ua/Columns/50/52329

Profile

oleksa_sref: (Default)
oleksa_sref

May 2015

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios