oleksa_sref: (Default)



Сотня Легенд – графічна повість, театр подій котрої відбувається за мотивами української “революції гідності” 2013-14 року. В центрі – боротьба між добром і злом починаючи від середини людини, аж до цілої системи, це усе прикрашено українським містицизмом та легендами.

Твір збере у собі головні причини та реакції на події осені-зими 2013-14 року, емоції та переживання учасників, трагічність та серйозні, а найголовніше це надію на майбутнє і бажання боротися за нього.

Одної з цілей є створення візуального образу українських героїв на міжнародній арені візуального мистецтва. Показати для інших людей героїзм, цінності та характер українців.

В основу сюжету лягають історії трьох людей по різні боки барикад. У кожного своя історія. котра привела до столиці, і кожного будуть свої наслідки усіх події зими.



Відео:

www.facebook.com/sotnyalegend

100legend.net.ua/
100legend.net.ua/



oleksa_sref: (Default)
Таємне джерело Таємно джерело

«Сюжет – вигадка. Радянська Україна, в якій усе це відбувається, - на жаль, ні. Поміщати вигаданих героїв у справжні реалії – складник мого творчого методу, мого світогляду журналіста і моя письменницька позиція. Мені не близька фантастика як жанр. Проте машина часу постійно спокушає. І це – єдиний прилад, вигаданий фантастами, який хотілося б мати й час від часу використовувати суто з пізнавальною метою. Якщо ви, читаючи цей роман, змогли перенестися на машині часу на три десятки років назад і згадали або відкрили для себе ту дивну епоху, котра, вірю, ніколи не повернеться і стала Історією, я вважатиму поставлене перед собою над завдання виконаним.»


Андрій Кокотюха.


Деякі гарячі голови закликають викинути на смітник радянський період історії України. Мовляв не наше то, й годі з ним. А як можна викинути із людської пам’яті відрізок часу у 70 років? І як бути із «совком» у голові? А головне, чим ця, створена власноруч пустеля, буде заповнена? Далеко за відповіддю ходити не треба – увімкніть телевізор, із нього совок полізе нескінченним потоком. Зрада, змова кажете? Так ми ж самі, не лише віддали зброю, а й кинули на призволяще поле бою. Ми самі дозволяємо створювати образ «втраченої Атлантиди - СРСР»!

Будь-який відрізок життєвого досвіду треба не лише прожити, а й УСВІДОМИТИ. Бо інакше, невірно розставлені акценти, грубі помилки та змарновані можливості мають всі підстави повернутися знову. Тож чи не варто нам пильніше придивитися до нашого українського минулого не в українській державі?

Саме це роблять історики, відкриваючи нам нові сторінки. Та якими б страшними не були б цифрі скалічених рад. владою доль, це все, як казала одна не гарна людина, - статистика. Тож окрім ЦИФРИ нам ще конче потрібне СЛОВО.

Дуже слушний приклад того, що потрібно робити із «радянською валізою без ручки», дає Андрій Кокотюха. Розпочата ним ще у «Черовному» серія про події тих часів, допомагає побачити буденне радянське життя під новим кутом, збагнути його з висоти наших сьогоднішніх знань. Й знайти багато паралелей, щоби остаточно зрозуміти, що «совок» нікуди не пішов. Навіть не збирався. Поки ще…

На жаль, долучити до перших двох важливих каменів «ментального усвідомлення» (СЛОВА та ЦИФРИ) ще один – ВИДОВИЩЕ, сьогодні не має можливості. Битву за свій кінематограф ми теж поки що здали без бою. Але, як то кажуть, є час розкидати каміння, а є час їх збирати…

А книга сама по собі пречудова, навіть якщо не заглиблюватися так сильно у прихований зміст. Захоплююча, як детектив. Цікава деталями, як історичний нарис. Дещо містична, як добра фантастика.

oleksa_sref: (Default)


Наша література зараз просто в казковому становищі. Як в тій класичній казці, де герой повинен здолати триголового монстра. Голови цієї потвори дещо різні, але, як то кажуть, в єдності їхня сила.

Перша голова - найбільша. Це наша байдужість до літератури, як важливої складової суспільного розвитку. На жаль.

Друга – найпідступніша. Українофобність (латентна та «на марші») гуманітарної політики в нашій країні. Трясця їхнім матерям.

Третя - найстаріша. Давній міф про нібито вторинність всього українського й неможливість створити цікавого суто українського контексту. Дурня, але, як усіляка дурня, дуже стійка.


Що ми маємо робити? Перш за все в наших силах «відрубати» першу голову монстра. Щоби у наших «добрих молодців» залишились сили «рубати» дві інші, треба підтримувати українських авторів. Як під час успіху, коли їм вдається влучно вдарити словом-мечем по знахабнілим "макітрам", так й коли їх спіткає творча невдача. Бо без останніх не буває перших.

А для цього треба принаймні купувати книжки. Свого часу, під час навчання в університеті, я підробляв у видавництві. І хоча ні до яких помітних (тим більше видатних книг) відношення на жаль на мав, але добре засвоїв на все життя ЧОГО вартує підготувати та видати КНИГУ. Саме тому, радше куплю її, ніж завантажу з «інету».

Тому хочу поділитися з вами враженнями від нещодавно прочитаних книг. Ось те, що потрапило до моїх рук останнім часом та залишило слід в моїй пам'яті (зображення клікабельні - відкриється анотація).

В темряві сонця. Чеслав

Валентин Тарасов «В темряві сонця. Чеслав»


Несподіваний детектив про старослов'янські часи. Чудово змальована картина побуту наших пращурів, їхніх звичаїв. З погляду суто детективу, тут теж все гаразд (хоча кінцівка крапельку псує цій настрій. Але то лише моя думка…). Коли нарешті відродиться наше українське кіно, то з цієї історії можна зробити просто карколомну та незвичну стрічку!



Елементал

Василь Шкляр «Елементал»


Автор - великий майстер українського слова! Написано легко та красиво. Сюжет більш ніж цікавий, інтрига тримається до кінця. Єдине що суттєво псує картину – ну дуже сильні нахили до описання «плотських» втіх. Не те щоб Шкляр писав про це якось вульгарно. Ні, радше з пристрастю, але НМД тієї пристрасті забагато в одній книзі.



Кровна Мста

Ярослав Яріш «Кровна мста»


Теж детектив, але вже історичний. Тут діють цілком знайомі постаті, через призму яких відомі історичні події оживають на сторінках роману. До того ж, ці події є дуже повчальним для нас сьогодні. З суто літературної точки зору роман сподобався – мова легка й цікава, хоча автор свідомо наситив її старокиївськими словами.



Емісар

Олексій Волков «Емісар»


Ця книга залишила присмак розчарування. Початок – заворожує та багато обіцяє. Середина подій – вже починає злегка втомлювати. А кінцівка своєю фантастичністю просто все руйнує. В принципі прочитати варто, але навряд чи я звернусь до цього твору ще раз коли-небудь.



Око пророка

Владислав Лозинський «Око пророка»


Найцікавішим в цьому пригодницькому романі є те, що він був вперше виданий… 1899 року у Львові й написаний був польською мовою. В ньому є все – пригоди, інтрига, мальовничі пейзажі та атмосфера старовинного Львову. І хоча роман пригодницький скоріш по-підлітковому ніж по-дорослому, тим не менш, навіть мудрим та сивим цікаво поринути в той вік, коли дружба завжди вірна, а кінець завжди щасливий, чи не так?.



Також пропоную всім френдам в коментарях поділитися своїми враженнями від прочитаного особисто. Щоб підточити закам'янілу нібито на віки третю голову ;-) Тема та рік видання не важливі. Важливо ваше ставлення до твору.






oleksa_sref: (Default)

«Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш»


Обкладинка книги 1958р. видання

Уявіть собі таку картину:

Увечері, після спекотного дня, Ви сидите за столом у затишку. Перед вами – стиглий, солодко-соковитий, трохи прохолодний кавун. Беручи до рук не худеньку скибочку, Ви із задоволенням, під акомпанемент золотавого заходу сонця, занурюєтесь у цю неймовірну смакоту…

Що може поєднувати таку ідилічну картину із українською мовою? Талант та щирий «лінгвістичний патріотизм» Олександра Єлисейовича Ільченко (1909–1994), що вилився в його роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай та чужа молодиця»!

Роман, написаний 1958 року, став бестселером української літератури. Останнє перевидання було 2009 р., у видавництві «Фоліо». З анотації до книги можна дізнатися, що:

«Події в романі відбуваються після смерті Богдана Хмельницького. Автор розповідає про пригоди Козака Мамая — мандрівного запорожця, вояки і гультяя, жартуна і філософа, безстрашного лукавця і навіть... чаклуна, який може покликати на допомогу магічні сили, рятуючись від небезпек. Якось Ільченко сказав: «Коли в скрутну хвилину люди не плачуть, а сміються, вони – проти будь-якого ворога дужчі». Про це його роман-епопея, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр» і який критики ставлять в один ряд з творами Сервантеса «Дон Кіхот» і Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»

Уявити собі роман про Україну, що виходив за радянських часів (а особливу у 60-ті роки – період завзятої деукраїнізації) , без кивання у бік «видатної ролі Москви», не можливо в принципі. Тож у книзі ці радянські рудименти є, але всі вони тануть беззалишку у морі приказок, прислів'їв, алегорій… Саме ця «смакота» й створює «химерний роман з народних вуст».

Мені ж особисто здається, що головною дієвою особою цього роману є українська мова. Ні не так – Українська Мова. Це й не дивно,бо як згадувала Раїса Ісаківна, дружина письменника про свого чоловіка: «Він дуже любив і чудово знав українську мову. Навіть серед письменників таких було мало. До нього часто дзвонили, як в довідкове бюро: «Сашко, подивися, як там буде...» — і, незважаючи на зайнятість, він міг годинами розшукувати потрібне слово. До нього зверталися, бо знали, що в Сашка є всі можливі й неможливі довідники».

Козак Мамай

http://dt.ua/SOCIETY/zabuta_taemnitsya_kozaka_mamaya-57024.html - «Забута таємниця козака Мамая»
http://www.day.kiev.ua/4351/ - інтрев’ю з дружиною та донькою О. Ільченка
http://ilchenko.orgfree.com/index.htm - сайт, присвячений О. Ільченку





Profile

oleksa_sref: (Default)
oleksa_sref

May 2015

S M T W T F S
     12
3456789
10 111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 04:46 am
Powered by Dreamwidth Studios